Трихомоноз

Трихомоноз– протозойне захворювання тварин та людини, що викликається одноклітинними найпростішими - Trichomonas. Існує багато видів трихомонад, збудником трихомонозу шлунково-кишкового тракту (ШКТ) дрібних домашніх тварин є: Pentatrichomonas hominis й Tritrichomonas blagburni.Збудниками захворювання урогенітального тракту у великої рогатої худоби (ВРХ) є Tritrichomonas foetus, а у людини Trichomonas vaginalis.

Трихомонади овально-грушоподібної форми, мають одне ядро та кілька джгутиків, кожен з яких починається з переднього округлого кінця тіла. Всі джгутики вільно розташовані попереду, а один направлен назад і формує ундулюючу мембрану вздовж усієї довжини тіла, а потім вільно продовжується за його межами. Аксостиль, гіаліновий стрижень, який виконує функцію скелету, простягається вздовж усього тіла та зазвичай виходить за його межі (Мал.1.). Тіло розміром 10-25 х 5-10 мкм. У свіжих препаратах трихомонади рухомі та завдяки джгутикам та мембрані просуваються  обертальними штовхоподібними рухами. Розмножуються паразити шляхом бінарного поділу, заселяючи  крипти кишечника. Основним шляхом передачі збудника є фекально-оральний при тісному контакті тварин.

Мал.1. Trichomonas

A: фарбування за  Гімза. B: скануюча електронна мікроскопія. AF: передні джгутики; Ax: аксостиль; N: ядро; PF: задній джгутик; UM: ундулююча мембрана.

Pentatrichomonas  hominis

Морфологічною особливістю збудника є наявність п`яти джгутиків. P. hominis є звичайним паразитом людини, гризунів та ВРХ. Загальним для людини та дрібних домашніх тварин.

Зараження часто спостерігається у тварин до року але не має вікових меж.

Клінічними ознаками є наявність м`якого, частково сформованого калу, у кошенят може спостерігатися діарея. Яка найчастіше не створює значного впливу на загальний стан тварини. Часто спостерігається хронічна діарея.

P. hominis добре реагує на стандартне лікування з застосуванням препаратів нітроімідазольної групи.

Tritrichomonas blagburni

Tritrichomonas blagburni був діагностований в домашніх котів у багатьох географічних регіонах. Його географічне розповсюдження охоплює чотири континенти, включаючи Європу, Північну Америку (Канада та США), Австралію / Океанію (Австралія та Новая Зеландія) та Азію (Японія й ПівденнаКорея) (Мал.2.).

Мал.2. Географічне поширення Tritrichomonas blagburni. Зареєстровані випадки діагностування хвороби.

Червоний ≥ 50% зареєстрованих випадків; Оранжевий ≥ 20%;Синій ≥ 10%; Фиолетовий <10%;

Сірий – кліничний випадок.

Морфологічно збудник має три джгутика. Кошачий штамм морфологічно не відрізняється від T. foetus у ВРХ. Існують дані про експериментальне зараження кішок збудником, отриманим з статевого тракту ВРХ, який викликає характерний перебіг  кишкового трихомонозу та навпаки, проте з самостійним спонтанним одужанням.

Зазвичай збудник діагностується у високопородних кішок (бенгали, девон-рекс, сіамські, персидські (таб.1.), які утримуються в розплідниках, у віці 6-15 місяців (6 тижнів – 12 років). При цьому носійство є у всіх контактуючих тварин, але кліничні прояви спостерігаються лише у деяких. Бездомні та безпородні тварини хворіють вкрай рідко. Перебіг хвороби не пов`язан з інфекціями FeLV и FIV, застосуванням глюкокортикоїдів в імуносупресивних дозах.

Таб.1. Порівняння породної схильності власний досвід/світові публікації

Головним клінічним симптомом є хронічна діарея, інколи навіть до постійного неконтрольованого спорожнення. Можуть спостерігатися краплини крові в напіврідких фекаліях в кінці дефекації, домішки слизу, а також метеоризм, часті потуги.

Часто T. blagburni поєднується з іншими протозойними  інвазіями, наприклад Giardiaduodenalis, Cryptosporidiumspp. Toxoplasmagondii, Суstoisosporaspp. и Sarcocystisspp.

Діагностика трихомоноза

Діагностувати кишковий трихомоноз можливо, використовуючи такі методи дослідження:

•  мікроскопія нативного мазку фекалій;
•  метод «висячої краплі»;
•  змив з товстого відділу кишечника;
•  цитологічне дослідження з фарбуванням Diff-Quick чи заРомановським – Гімзе;
•  культивуванняin Pouch;
•  ПЦР після виділення ДНК із свіжих фекалій.

Мікроскопічні дослідження мають проводитись якнайшвидше після отримання матеріалу.

Тривале зберігання зразка фекалій неприпустиме у зв`язку з нестабільністю трихомонад у зовнішньому середовищі, їх швидкою руйнацією бактеріальною мікрофлорою.

Стандартні флотаційні методи дослідження калу є неефективними при діагностиці трихомоноза.

Особливості лікування T. blagburni

Головною особливістю T. blagburniє стійкість до метронідазолу.

При лікуванні таких тварин відмічається покращення стану при застосуванні антибіотиків, пробіотиків, дієт та ін. Після відміни препаратів або після якоїсь стресової ситуації спостерігається рецидив. З цієї причини зазвичай такі тварини мають велику історію хвороби.

На даний час немає остаточної офіційної схеми лікування кишкового трихомонозу. Препарати, які мають ефективність несертифіковані для дрібних домашніх тварин. На базі клініки EuroVetтакож проводяться дослідження трихомонозу ШКТ дрібних домашніх тварин.

Найбільш перспективним є застосування окремих препаратів нітроімідазольної групи.

Зазвичай лікувати треба одночасно всіх тварин в будинку.

У зв`язку зі складністю медикаментозного лікування, високого ризику повторного інвазування, біля 54% кішок рецидивують. Що зазвичай пов`язано зі стресом, змінами раціону.

Прогноз захворювання в більшості випадків благоприємний. Більшість тварин зберігають гарне загальне почуття, втрата у вазі спостерігається рідко, бо в місці основного паразитування трихомонад здебільшого проходить всмоктування електролітів.

У 88% тварин спостерігається спонтанне одужання при досягненні дворічного віку. При цьому вони залишаються носіями збудника.

Автор – Ігор Руденко. Лікар ветеринарної медицини (спеціалізація – паразитологія).